FacebookTwitterVKontakteПідписатися на RSS

Львівська школа для незрячих дітей є найдавнішою в Україні. Її заснував знатний польський дворянин Вінцент Заремба-Скшинський у 1845 р. Відкрили заклад 1 червня 1851 р. Спочатку у школі навчалися лише хлопчики, а з 1868 р. – дівчатка. Адміністративно-фінансове управління закладом здійснював директорат з 6-ти осіб. Директорами школи були знатні особи: граф Казимир Бадені, граф Генрік Фредро, князь Єжи Чарторийський. Учням надавалась загальна освіта в обсязі 7-річної школи. Вивчалась арифметика, географія, натуральна історія, фізика, релігія, історія Польщі, польська мова. Обов’язковими предметами були музика та співи. Готуючись до трудової діяльності, хлопчики оволодівали ремеслом щіткарів, кошикарів, поворозників, дівчатка – гаптуванню, мережництву, в’язанню. Пізніше було введено спеціальність настроювачів фортепіано та органів.
У 1878 р. на міжнародному конгресі у Лейпцігу Львівський заклад для незрячих був відзначений як один з кращих у Європі.
Школа розташована в мальовничому куточку Львова – на Софіївці, серед зелені фруктових садів і старих парків. Заняття проводяться у 14-ти навчальних кімнатах, розташованих на 1-му і 2-му поверхах; на 3-му поверсі знаходяться спальні приміщення.
З 1939 р. школа набула статусу державної. Навчання у ній не припинялось і під час війни: протягом 1941 – 1944 рр. школа була поділена на український і польський відділи. З 1959 р. - це середній навчальний заклад. З кінця 40-х рр. XX ст. до навчальної програми вводяться усі предмети загальноосвітньої школи.

Світло в тобі

15 фактів про “Галицький заклад для темних”, або найдавніша школа для незрячих в Україні

Якщо завітати на мальовничу львівську Софіївку, піднятися вулицею Івана Франка, то на невеликому пагорбі можна побачити розкішний триповерховий будинок збудований на початку ХХ ст. Це спеціальна школа для незрячих дітей (вул. І. Франка, 119). І хоча саме ця будівля існує лишень трохи більше століття, то історія самого Закладу для незрячих налічує значно більше років.

Тож пропонуємо до вашої уваги 15 цікавих фактів, які висвітлюють розвиток Галицької школи для незрячих від часу заснування та до сьогодні.

1.Львівська школа для незрячих є найдавнішою в Україні.Заснував їїпольський дворянин Вінцент Заремба-Скшинський(фундаційний акт затверджений Галицьким намісництвом 1 липня 1845 р.)на честь свого передчасно померлого єдиного сина Володимира. Фундаторбув знайомий зі справою навчаннянезрячих у Віденському інституті сліпихі завдяки його активній діяльності був створений фонд (якому він пожертвував 18000 ринських) та зібрані кошти відомих громадян.

Вінцент Заремба-Скшинський

2.Перший будинок для незрячих побудували у1851 роціповулиці Личаківській 37.Плац під будівлю дарував школі граф Менчинський.Офіційнож “Галицький заклад для темних”, саме так колись іменувалася інституція,відкрили у неділю1 червня 1851 р.за участі поважних осіб.О 10 ранку в парафіяльній церкві відбулася служба, присвячена цій події. Запрошені відвідали нову школу, оглянули кухню, їдальню, спальні та інші приміщення, обладнані відповідно до останніх досягнень науки.На жаль, сам засновник не дочекався відкриття школи. Він помер у 1850 році. На його честь у 1871 році була названа одна з львівських вулиць в районі Личакова (теперішня вулиця Гартмана Вітвера).

Будинок по вулиці Личаківська 37, де був розташований Заклад для незрячих, згодом VI міська гімназія ім. Станіслава Сташица, а потім військкомат Личаківського району. Зараз будівля порожня та руйнується, 2016 р.

3.Адміністративне і фінансове керівництвошколиздійснював директорат із 6 осіб: директор, католицький чи греко-католицький канонік, урядовий радник, чиновник, радник магістрату і громадянин Львова. Родина Заремба-Скшинських затверджувала директором школи одного з трьох запропонованих кандидатів, який мав виконувати свої обов’язки до кінця життя. На початкових етапах існування школи директорами були знатні особи: граф Казимир Бадені, граф Генрік Фредро, князь Єжи Чарторийський.

4.Першим директором школи став Марко Маковський, який за кошти фонду пройшов відповідну 6-місячну підготовку у Відні, отримав сертифікат і залишався на цій посаді близько 45 років. Вчителі школи проходили підготовку для роботи зі сліпими дітьми у Відні, Празі, Парижі та в інших містах Західної Європи.

5. Школа довгий час існувала як приватно-благодійна установа за кошти, які збирала як пожертву дирекція. Держава дотатувала лише утримання вчителів. Сліпих дітей приймали дозакладупочинаючи з 10-го року життя і лише християнських віросповідань. Батькам необхідно було представити при вступі до школи наступні документи: свідоцтво про хрещення, свідоцтво про офіційне членство в християнській громаді в Галичині, Кракові чи в Буковині, довідку про щеплення від віспи або довідку про те, що вже перехворіли на віспу, і довідку про стан здоров’я. Діти, хворі на епілепсію та розумово відсталі, до школи не приймалися.

Вихованці закладу для незрячих з учителями. Фото – Марек Мюнц, 1906 р.

6.Спочатку у школі навчалися лише хлопчики, а з 1868 р. – дівчатка. Учням надавалась загальна освіта в обсязі 7-річної школи. Вивчалась арифметика, географія, натуральна історія, фізика, релігія, історія Польщі, польська мова. Обов’язковими предметами були музика та співи. Готуючись до трудової діяльності, хлопчики оволодівали ремеслом щіткарів, кошикарів, поворозників, дівчатка – гаптуванню, мережництву, в’язанню(рукоділлювихованокнавчала дружина директора Марка Маковського – Амалія). Пізніше було введено спеціальність настроювачів фортепіано та органів.

7.До 1890 року навчання сліпих дітей відбувалося по текстах, які друкувалися рельєфним латинським шрифтом, а писали учні шрифтом Клейна. Для цього при школі була створена невеличка друкарня, в якій друкувалися необхідні для читання сліпими учнями тексти.
Починаючи з 1890 року в школі в навчальний процес була введена система письма по Брайлю, хоча паралельно деякий час вчителі використовували під час уроків шрифт Клейна, оскільки при школі існував дуже великий фонд літератури для читання дітьми, надрукований цим шрифтом.

Публічний музично-вокальний іспит вихованців закладу для незрячих. ФОто – Марек Мюнц, 1906 р.

8. Після закінчення школи випускниками опікувалося Управління, особливо їх цікавила доля дівчаток.Їм надавалася або робота, або матеріали для рукоділля, або фінансова підтримка. Щорічно учні складали іспитизз релігії, загальних предметів, декламації, музики та ремесел, дляїхприйому запрошувався губернатор Галичини.

9.У 1888 р. на міжнародному конгресі у Лейпцігу Львівський заклад для незрячих був відзначений як один з кращих у Європі.

10.Кількість учнів, котрі хотіли навчатись у школі постійно зростала і в кінці ХІХ ст. виникла ідея перенести Заклад для незрячих у більш вигідне місце та побудувати більший будинок.У 1894 році діяльність школи була детально представлена на національній виставці: план її розвитку, план майбутньої будівлі, були виставлені документи, а саме: звіти, бюджети, статути, таблиці витрат на технічне обслуговування, меню, підручники та навчальні матеріали, малюнки, колекції мінералів тощо.А у1898 році було отримано дозвіл на будівництвоновоїшколи.

Навчання вихованців закладу для незрячих, поч. ХХ ст.

11.У 1900 році на Софіївці, за проектом Ю.К. Яновського було збудовано триповерховий будинокшколи у стилі неоклацисизму з елементами карпатського (закопанського) декору на піддашшях.На фасаді будівлі встановлено дати 1851-1901 (роки заснування закладу для сліпих та перенесення його на вул. Св.Софії).Архітектором нової споруди ставЛ. Рамулт, будівельні роботи виконувала фірма уславленого українського будівничого І. Левинського. Комплекс бувзведенийза коштиграфівЄжи Чарторийського та Станіслава Мицєльського.

Навчання вихованців закладу для незрячих, поч. ХХ ст.

12.У 1901 році новий заклад, розрахований на 60 учнів, прийняв своїх вихованців.Це була єдина школа в Україні, в якій існувала дошкільна група для незрячих дітей (була створена у 1902 році). У школі на високому рівні була налагоджена навчально-виховна робота, для навчального процесу було придбане спеціальне обладнання, організовані майстерні, в яких виготовлялися щітки та кошики. Випускники школи складали спеціальний іспит з професійного навчання, після чого отримували посвідки, в яких відзначався розряд їх робітничої кваліфікації, й шли працювати в приватні майстерні. Такий документ полегшував пошук роботи незрячим. Сліпі випускники із заможних сімей організовували власні майстерні. Також у школі готували настроювачів музичних інструментів та масажистів.

Вихованці на подвір’ї біля будинку школи для незрячих

13. З початкомІ Світової війни приміщенняшколибуло забране Австрійським урядом для сліпих інвалідів війни, де вони знаходилися до 1916 року, а школа закрита. 15 грудня 1917 року школу було знову відкрито й зараховано для навчання лише 20 дітей. У зв’язку зі складним політичним та економічним становищем контингент учнів збільшувався дуже повільно. З листопада 1923 року Управління перераховувало школі невеликі кошти, яких вистачало на утримання лише третини всіх учнів. Кошти на утримання школи, призначені на 1925/1926 навчальний рік, складали 200 злотих на місяць, але ця сума не могла забезпечити повноцінний навчальний процес, оскільки під час війни було знищено навчальне обладнання, постраждали приміщення, які потрібно було відновлювати тощо. На той час директором школи був Станіслав Міцельський.Попри складніфінансові умови вінвикористовував усі свої можливості, вплив та зв’язки, щоб забезпечити коштамизаклад. Поступово у школі було встановлено електричне освітлення, повністю відремонтовані системи водопостачання, дах, паркан, туалети. Були придбані музичні інструменти: 5 нових скрипок і наприкінці 1925 року нове фортепіано фірми “Sting”.

14. З 1939 р. школа набула статусу державної. Навчання у ній не припинялось і під час війни: протягом 1941 – 1944 рр. школа була поділена на український і польський відділи. З 1959 р. – це середній навчальний заклад. З кінця 40-х рр. XX ст. до навчальної програми вводяться усі предмети загальноосвітньої школи.

15.Сьогодні заклад — це спеціалізована школа-інтернат № 100 для незрячих дітей. До школи примикає невеликий парк із кількома господарськими будинками і невисоким копцем.

Софія ЛЕГІН

Джерела:

1. Федоренко С. Етапи становлення та розвитку Львівської школи для сліпих. [Режим доступуhttp://bibl.com.ua/istoriya/6330/index.html]

2. http://internat100.lviv.sch.in.ua/

3. Горак Р. Дім на Софіївці: Путівник по музею. – Харків, 2010

4. Мельник І. Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012

5. Nowości illustrowane. Kraków, 7 lipca 1906 r. Nr.27

6. http://www.slideshare.net/

Кiлькiсть переглядiв: 443

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.